Chata Medovka

ОГЛЯД ГОТЕЛЮ

Знаете що? Я зупинявся в багатьох гірських місцях у Словаччині, але Chata Medovka у Виходній справді мене здивував. Коли ви вперше під’їжджаете до цього місця, воно не справляє особливого враження ззовні – просто ще одна будівля в стилі шале, притулена на схилі пагорба. Але чесно кажучи, як тільки ви заходите всередину, розумієте, що тут хтось справді дбає про деталі.

Розташування насправді чудове. Виходна – це не одне з тих туристичних лижних містечок, які повністю заполонені відвідувачами – тут справжня атмосfera села, де ви частіше почуєте словацьку, ніж англійську, що мені дуже подобається. До Ліптовського Мікулаша хвилин п’ятнадцять, якщо потрібні більші магазини чи ресторани, але досить близько до передгір’я Татр, щоб можна було буквально почати похід прямо з заднього двору готелю. Власники (і я майже впевнений, що вони живуть на території) здається, знають кожен маршрут, який варто пройти, і позначать вам карту, не створюючи враження навав’ливої реклами. З паркуванням тут взагалі немає проблем – є гравійний майданчик, який набагато більший, ніж потрібно, мабуть, тому що вони звикли до гостей з лижними багажниками та велосипедними кріпленнями.

Але що мене справді вразило – це те, наскільки тихо тут залишається, навіть коли готель повністю заброньований. У кімнатах товсті дерев’яні стіни, які справді блокують звук, не як ті паперово-тонкі готельні стіни, які зазвичай бувають. Я зупинявся в одній з їхніх кутових кімнат на другому поверсі, і вночі можна було чути струмок, що тече за територією готелю – чесно кажучи, краще за будь-який генератор білого шуму. Сніданок не дуже великий за асортimentом, але все явно приготовлене власноруч. Сам хліб варто того, щоб рано прокидатися, а місцевий мед (звідки, думаю, походить назва “Medovka”) неймовірно смачний. Ви неодмінно купите баночку додому, повірте мені. Персонал говорить пристойною англійською, але справді оживає, коли ви пробуете кілька слів словацькою – навіть спотворені спроби викликають щирі посмішки та кращі рекомендації ресторанів. Влітку вони облаштовують невелику терасу, де люди затримуються набагато довше, ніж планували, діляться історіями про свої денні поїздки або порівнюють враження про те, в якій гірській хижі подають найкращий гуляш. Це саме те місце, де самотні мандрівники якимось чином знаходять друзів, а пари справді розмовляють одна з одною замість того, щоб дивитися в телефони.