Chalet Deer Trail Tatranská Lomnica

ОГЛЯД ГОТЕЛЮ

Знаєте що? За роки я зупинявся в багатьох гірських місцях, але Chalet Deer Trail в Татранській Ломниці справді мене здивував – і чесно кажучи, це вже рідко трапляється. З моменту прибуття (парковка прямо тут, хвала Богу, бо знайти місце в цій частині Високих Татр може стати справжнім кошмаром під час лижного сезону), ви одразу відчуваете, що хтось справді подумав про те, чого насправді хочуть мандрівники. Шале розташоване в тихому житловому районі неподалік від головної вулиці міста, тому ви достатньо близько, щоб дійти до станції канатної дороги за вісім хвилин пішки, але водночас досить далеко, аби не мати справу з туристичним хаосом цілодобово.

Саме шале має справді автентичний словацький гірський колорит – очевидно, що його нещодавно відремонтували, але не переборщили з тим стерильним сучасним виглядом, який псує так багато альпійських місць сьогодні. Дерево навіть трохи скрипить, коли ходиш (у хорошому сенсі), і є цей аромат сосни, який вдаряє в ніс, щойно заходиш всередину. Але що справді вразило мене – це наскільки тут тихо вночі. Я маю на увазі мертву тишу, що рідкість, коли ти так близько до центру Ломниці. Власники – чудова місцева родина, яка насправді живе в цьому районі цілий рік – здається, справді розуміють баланс між тим, щоб дати вам простір, і бути доступними, коли вам щось потрібно. Заселення пройшло гладко, вони розмовляли ідеальною англійською і одразу почали давати мені інсайдерські поради про туристичні стежки, які не повністю переповнені туристичними групами.

Ось що стосується проживання саме в Татранській Ломниці – більшість людей просто використовують її як відправну точку для вершин або лижних схилів, але якщо ви розумно підійдете до справи, ви можете насправді оселитися тут і досліджувати весь регіон, не маючи справи з натовпами в Штрбське Плесо або атмосферою туристичної пастки деяких інших місць. Шале ідеально розташоване для цього. Ви можете дійти до того маленького продуктового магазину на розі за припасами, випити каву в кафе біля залізничного вокзалу (місцеві називають його “u Janka” – просіть капучіно, а не каппучіно), і все ще опинитися на стежці, що веде до Скального плеса, за двадцять хвилин. Я насправді продовжив своє перебування на додаткові два дні, бо вся ця схема так добре працювала. Кімнати справді комфортні – не просто “комфортні для гірського притулку”, де ви виправдовуєтеся за тонкі стіни та сумнівне опалення. А сніданок? Ну, скажімо так, вони знають толк у традиційній словацькій гірській ї